24 лютого 2022 року - спогади через рік

На 24 лютого 2022 року я забронював студію, щоб записувати антивоєнні пісні. Звичайно, запис не відбувся.

Чи доречні антивоєнні пісні в країні, що обороняється? Найбільш очевидна відповідь - ні.
Саме так я собі і відповідав ще з тих часів, як написав їх (кінець 2018 - початок 2019, хоча ідеї, звичайно, накопичувалися і раніше).

Коли з усіх боків посипалися попередження про скоре вторгнення, виникло сильне бажання прокричати в простір, що ні, не треба, ні, схаменіться! Зрозуміло, що ті, хто приймають рішення, все одно не почули б і не прислухалися б, але якщо маєш, що прокричати, то кричи...

Не встиг. Кричати стало знову недоречно, навіть безглуздо, навіть небезпечно. До того ж, події, що розгорталися, вже ніяк не можна було вкласти в наївну концепцію кота Леопольда, з якою я ті кричалки вигадував. Мовляв, "хлоп'ята, живімо дружно", а на чому ґрунтуватиметься ця дружба? Ну, я не знаю, я ж дурень. Це нехай ті вирішують, кому я голос на виборах віддав зі словами "не підведи"...

Перегляд концепції триває досі, деякі напрацювання є, але про це колись потім. Адже мова про пісні, які я хотів записати рік тому, а записав зараз. Список трохи змінився, але тематика та сама: антивоєнна. Без подальших виправдань я, як кажуть, залишу це тут.

Скоріш за все, за результатами прослуховування або навіть прочитання цього тексту Ви вже піддалися одному з дієслів, винесених у назву. А може, навіть усім трьом. Ну, що ж, значить настав час розмежуватися.
Є одна така цитата про розмежування... Але про неї теж колись потім.

PS: а над альбомом інструменталок WSNEBIAW я все ще працюю, але, зізнаюся, з куди меншим захопленням, ніж над цими піснями. Занадто багато в ньому розгубленості та приреченості. Та й матеріал у рази складніший. Але зроблю, якщо буду живий-здоровий.